Зараз відчуваю якусь наповнену пустку, ніби і є думки, але вони непридатні для опублікування... От ти живеш, мрієш, намагаєшся розгледіти очима невидимі знаки долі, кожного ранку прокидаєшся, щоб випити чашку кави і вирушити на роботу/навчання, фільтруєш незнайомі погляди, слухаєш музику у наушниках, існуєш, дихаєш...
Сьогодні відчула, що мій вислів "Люди не змінюються, а лише відкриваються з іншого боку" почав втрачати актуальність. Я вже нічого не розумію. Можливо, певні речі і не потрібно розуміти. Може, сприймати все як є, не зациклюватися. Думаю, що час поглинає все,він формує абсолютну віру у краще, яка є початком прощення. Сьогодні я вперше засумувала за всіма своїми "гарвардцями". Можливо, не так все було і погано.
Спохмурніле небо. Новий бік старої будівлі. Чому час роз'їдає так нестерпно усе? Риторика ранньої осені...
04.09.2010
Сьогодні відчула, що мій вислів "Люди не змінюються, а лише відкриваються з іншого боку" почав втрачати актуальність. Я вже нічого не розумію. Можливо, певні речі і не потрібно розуміти. Може, сприймати все як є, не зациклюватися. Думаю, що час поглинає все,він формує абсолютну віру у краще, яка є початком прощення. Сьогодні я вперше засумувала за всіма своїми "гарвардцями". Можливо, не так все було і погано.
Спохмурніле небо. Новий бік старої будівлі. Чому час роз'їдає так нестерпно усе? Риторика ранньої осені...
04.09.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар