Тепло дитинства

Ех...Як довго я не відчувала домашнього затишку і тепла, не раділа кожній хвилинці. Цей день не значний для біографії, але вагомий для спогадів. Можу впевнено заявити, що сьогоді  я щаслива. Зараз  ніби трансформувалася в дитинство. Хто каже, що дорога туди закрита, той дуже помиляється.

     Ми повертаємося в світ рожевих снів згадками, асоціаціями. Ми дихаємо його киснем, коли маленькі пальчики дітей торкаються долоні, коли сонячний зайчик будить вранці зі сну, коли мама ніжно цілує в чоло. Ми живемо дитинством завжди. Воно в парному молоці, у вечірній росі, в малинових променях стомленого сонця на стіні.
      

 

     Воно оглушливо співає на альбомних сторінках. Дитинство - це вічність кожного нашого кроку, це складені пазли закомплексованого "ега", це ніжне тепло нічного світильника, це солодкий смак усмішки.
     
     В дитинстві я ставила стільчик, а потім ставала на нього і дивилася у вікно. Зараз я також люблю глядіти у куцу далеч звичниго пейзажу, але для стільчика вже виросла... Торкаюся холодного  віконного скла, і від цього контакту прокидаються стільки гарних думок, що хочеться співати, сміятися, танцювати, малювати, лазити на колінах, складати кубики. І всі поставлені мною цілі, люди, події, які залишають шрами  в пам'яті, зникають і залишають місце новим нерозкритим радощам. Шкода, що малинова теплота сонця так швидко в'яне від холодного подиху осіннього присмерку. Сьогодні зникне, щоб реалізувалося завтра. А дні хоч подібні, але ж не однакові...

11.09.2010