пʼятницю, 7 листопада 2014 р.

Я соціофоб, у якого параноїдальна форма маяччя. 
Я соціофоб, який не хоче сексу і романтики.
Я соціофоб, в якого постійно опускаються руки.
Я соціофоб, якого бісять всі навколо, але без яких він не може.

Домовик краде речі, а потім безсовісно повертає.
Невмілі пальці шукають навпомацки потрібні ноти. 
Постійно поспішаю, підганяю себе і все не встигаю, не встигаю, не встигаю.
Жадна часу, який зрештою так безвідповідально витрачаю.

Настя каже присвятити себе Богу.
Але якому Богу? 
Тому, що живе у серці чи тому, який живе у церквах?

Подаруй мені чашку з оленем, і я закохаюсь в тебе.
Будь розумником. Мовчи, коли мовчу я.
Вигулюй собі собаку. Спи з нею. 

Я соціофоб країни, поділеної війною.
Заткнись! 

2 коментарі:

Анонім сказав...

Олімпієчко, я давно тебе не читала. І так невистачало твоїх букв. Такий в них присмак, який впізнаєш серед інших текстів.

Пиши.
І не сумуй.
Не знаю як, але прочиталось все, що між рядками.

Unknown сказав...

дякую, я інколи також заходжу, тихенько читаю тебе, і стає тепло)

а насправді часу нема на блог і настрою, оце буває хвиля підніметься, то напишу щось, а так це стало, на жаль, другорядним