Зла

У мене дивне відчуття: тісно мені.Тісно жити, коли є багато вільного часу. За мною плачуть дві практики - діалектологічна та етнографічна, а я плювати на них хотіла. Почала слухати аудіокнигу, і те не радує. Кожен день пожираю порцію якого-небудь фільму. Пальці прилипли до клавіатури - спілкуються так. Кожної секунди я довблю себе, що не повинно так бути, що треба занятися чимось путнім, треба взяти себе в руки, зробити ці довбані практики...і так вони продовжують чекати вже цілий тиждень.

Почалася чергова переоцінка цінностей. Подумалося, що нафіг здалася мені ця філологія, від якої людям ні холодно, ні жарко. Треба було вчитися на лікаря. Напевно, я б собі вибрала щось пов'язане з психіатрією: направляла людям мізки, ставила їм кутові питання, і хоча б якось змогла  допомагати цьому грьобаному світу. А так ніякої користі від мене. Коли у мене буде можливість, я, напевно, таки піду в медичний. А, може, відкладемо цю затію на майбутнє життя. Я вірю в реєнкарнацію. Ще вібдувається переоцінка в плані творчості: раніше я не могла подивитися збоку на свої етюди, зараз уже виходить, одним словом хочеться чогось нового. Але знову ця тіснота, що впирається в лінь. Боже, яка ж я дурна! А ще, от в цю саму хвилину, мені б дуже хотілося покурити. От якби була б можливість, чесне слово, затягнула в легені тютюн, а так. Все добре, це всього             навсього чергова сцена. Треба вже звикнути. Нє, треба пива.