Що я пишу!?

У мене за спиною дощ, точніше скло, яке обсипане безмежними кривульками крапель. Звичайний день не дуже звичайної Олімпії. Дощ розбавляє трішки сіру густину звичайності, і стає якось легше. Ні, не від дощу, а від відчуттів, що він за собою приніс... Дощ змиває мою смуту, він доводить, що все є короткочасним... Я йому вірю і водночас додаю, що короткоминуче є частонагадуючим...
... Я, здається, навчилася дивитися на неприємні мені речі закритими очима... Вони у такому вигляді стають нейтральними для мого світобачення...
Дощ закінчився... Короткочасність... Циклічність...

13.10.09