Буває таке, що та річ, яка колись дуже захоплювала, до чортиків набридає... От зараз у мене така ситуація. Мені усе набридло. Здається я загубилася у круговирі буденщини. Не можу себе знайти. А чи варто? Зрештою... мені й це набридло вирішувати. От є люди, які нічогісінько не прагнуть, а їм за це ще й винагороду дають. А ти гризеш граніт моралі, і все марно... Ну взагалі ніяких результатів...(((
Мені часто кажуть, що "усе одразу не може бути"... А що чекати до зрілості? " Ну добре, - думають такі небораки, як я, - почекаємо. " От стукає їм 35-40 років, а все залишається так, як і було, може, нерви чоло тільки поборознили... А що? Ми, люди-невдахи, ВЕЛИКІ ОПТИМІСТИ, тому звикли чекати... Отак чекаємо аж до старості. Це , скажу по правді, дуже вигідна пора: спокійно, розмірено, безплатні гроші. А ще похилі роки дуже урожайні у творчому плані... Музи просто обожнюють сивобородих дідусів, а Аполлон у безтямі від скромних бабусь. Наприклад, Йоганн Вольфганг Гете приблизно у 60 років написав свого геніального "Фауста" ( ну, взагалі він творив цю поему ціле своє життя, але ж закінчив саме в старості!)...
Ні! Я хоч і ВЕЛИКИЙ ОПТИМІСТ, але так довго чекати не хочу: надто нестримна натура... То який же вихід? Знаю, що вихід є завжди... Це добре! Отож буду шукати його у перерві між читанням занудних і заумних думок дядечка Галича...
Ох! Утопія, ну коли ж ти всім доведеш, що ти лише інша сторона реальності...
Я б ще написала якусь меланхолійну дурню, але совість кличе, не можу їй відмовити...
07.01.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар