Сто років не каталася на гойдалці! Не відчувала легку вестибулярну втому, солодкуватий присмак розгойданого вітру. Неймовірно, але це прикольно знову впасти в дитинство! Невимушено натрапити на вороних коней, що ніжно цілуються в розвалинах історичної пам'ятки. Сміятися морозивом, фотографувати елементи емоцій, бути невпізнаною, забути страх і розбавляти спеку холодом. Приємно відчувати себе пухностою Кеті, в світі якої живуть тільки райдужні поні...
01.08.2010
01.08.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар