Листопадна

6. 11. 11

Моррис: Против меня существует заговор – заговор молчания. Так что же мне делать?
Уайльд: Присоединяйтесь.

Тиждень - як день, ефемерне чередування календарності. Голі незаймані ночі купаються в підземних парах, сплітаються в неочікуваних екстазах автомобільні вогні, ніжно колихаються заціловані кривавістю листки. З новорічним настроєм починається листопадний листопад. Мовчання набуло стабільності. Виходом у безвихідному становищі є звичка. Ми звикаємо і заспокоюємося. Жуємо кислуваті яблука, боязно пропускаємо кріз себе осінній холод, елегантно поспішаємо, напружуючи в поривах руху м'язи. Вони твердіють, сердяться, а потім на зло болять. Ми ловимо погляди перехожих, закутуючи СВІЙ погляд у теплий шарф, гріємо руки твердими палітурками, приглушено тупцюємо абцяцькований асфальт, поглядаємо на хребти вікон і порівнюємо їх із хребтами людей, що горбляться перед нашим обличчям. Люди, звичайні, не погані і не предобрі. Просто люди, а мені потрібно не просто... В моїх неПростоЛюдей повинно бути щось таке, що викликає захоплення, хвилювання, затишок і екстрим. В них повинна бути я. Знаходити себе в комусь - це так гарно! І ще одне... приємно бути приторною карамелькою, яка спочатку ніжна, а потім на любІтЄля*