На плей-бек театрі туповатий режисер запитував глядачів, що їх хвилює на даний момент. Одна дівчина сказала, що вона засмучена дуже, бо не вийде наступної весни відвідати Нідерланди в час цвітіння тюльпанів, інша - що ніяк не може навести лад у власній новій квартирі, ще одна сказала, що її гнітить той факт, що її хлопець інтроверт, а вона екстраверт.

У залі було розмальоване піаніно. 

Я подумала, що в наступному житті, де в мене буде зовсім інша карма, обов"язково матиму таке. 

Як воно, вичерпатися? Коли слова десь застряли між небом і землею. І ти безслівна. Пуста.

Нецікава ні собі, ні оточуючим. 

Знемога, перевернуті горщики, холодні стіни. Скупа стилістика. Люди, які ігнорять. Хвости. Невідомість майбутнього. Нестабільність життя. Країна-руїна. Перспектива зими. Повтори. Дрейф. Пусті амбіції. І нічого більше. 

Персефоні потрібен Аїд. 

І своє надземне царство. 

Трохи волі. Трохи розслабитися. І багато натхнення, часу, досвіду і віри. 

Пасивність.

У кожного ж бувають творчі кризи, правда ж?

А чомусь здається, що це статично.

Натхненні піснями Сестрички Віки, співаємо перед сном все, що знаємо і не знаємо. 

Куітка знову голодна. Бородаті астрологи в гарних светрах п"янким голосом розказують мені про те, що чекає нас наступного року. Я прошу в Діда Мороза друга-гея. Творчі резерви закінчуються, як імбир в холодильнику. Рік добігає до свого логічного завершення. 

Я просто не хочу бути в обгортці. 

Мені зручно в своїй старій куртці, в дуркуватій шапці, гетрах, оленях і синіх буцах. 

Ми не знаємо, що чекає нас в наступному році. 

Це справді рік переходів. 

І якщо вірити астрологу, то Юпітер буде над нами, а, отже, і щастя. 

Якщо я навчусь не запізнюватися на роботу, мені дадуть відпустку без проблем, Єва нарешті добереться до кипарисових полів, а Пєтра заговорить на діалекті, то досягнеться інший левел.

Я не знаю, чи розвалиться радіо, чи викинуть мене під три чорти, чи буде в мене друг-гей, чи піде Надя у чиновницькі стіни, але одне знаю точно - якось воно буде.

Звук клавіші залежить від сили натискання.

ПіСі.

Тілько ти солодки і смачний,
Тілько ти гарячий і твердий,
Ті котиииииииии
Ті коооооотиииии...

Коли я ще навіть в школу не ходила, ми їхали з батьками на Київ в електричці. Я чітко пам"ятаю, як біля нас навпроти сіли хлопчик з мамою. Як на мене, тоді йому було десь дванадцять, може, трохи більше. Перед тим, як сісти, хлопчик щось чемно запитав у моїх батьків. Не можу пригадати, що саме. Потім виявилося, що його мама була глухонімою. Він перекладав їй те, що говорив мій тато. То вперше я побачила людей, які є трохи іншими. 

Потім зайшла маленька циганка і почала клянчити гроші. А якраз тоді мій тато їв якесь несмачне морозиво і віддав їй. Я пам"ятаю, як я дивилася у вікно, де зелено рябіли дерева. Хлопчик посміхався, жартував. І його мама також усміхалася. А, може, то була і не мама. Бо вони були зовсім несхожими. Він смуглявий з великими чорними очима, а вона світлошкіра з прямим жовним волоссям. Зараз би я її не впізнала, а от риси обличчя того хлопчика можу чітко відтворити (хоч в мене не дуже хороша пам"ять на зовнішність). 

Здається, тоді я хотіла з ним познайомитися. Але мені було десь п"ять років, біля мене сиділи мамі тато, і хлопчик був надто розумним, щоб говорити з якоюсь переляканою малою.

Мабуть, той образ чемного, кмітливого і симпатичного хлопчика-незнайомця так міцно вкоренився в мою пам"ять, що я несвідомо шукаю його вже дорослого. І не знаходжу. 

Цікаво, де він  зараз? Чим займається? Що любить? Як живе? Може, в нього вже п"ятеро дітей і рудоволоса дружина, а, може, він моряк на якомусь кораблі? Чи досі доглядає за своєю глухонімою мамою?

Спогади дитинства завжди теплі і добрі. 

Так інколи хочеться повернутися в той потяг, сидіти між мамою і татом, дивитися на незрозумілу мову глухонімих людей, розглядати хлопчика, чимось схожого на мене, дивитись у вікно і не думати про зайве...

Сьогодні я згадала, як п"яна дівчина цитувала колись на моєму балконі Ошо. Я тоді також була п"яною і щасливою. Ця дівчина з негарним татуюванням Мерилін Монро на бедрі здавалась мені тоді дуже мудрою. Була довга тепла ніч, і дівчина курила, цитуючи Ошо. Мені подобалось таке життя, коли майже незнайомі дівчата з негарними татуюваннями розповідали про філософію, в той час як десь на кухні давнозакохані мовчали. Я тоді грала свою роль. П"яну роль. І мені подобалось...

...отак відкриваєш телефонну книгу, а потім розумієш, що майже нема кому подзвонити, крім мами і кількох людей...

Сьогодні я згадала, як п"яна дівчина цитувала колись на моєму балконі Ошо.

То були гарні часи.