Антиромантика

16. 10. 11

В гущавій темряві я як завжди обняла ковдру, прижала її вуглуватий краєчок до щоки, насолодливо посміхнулася від теплого затишку, і чомусь в цей приємний момент, як на зло, подумалося: "Ліпа, а чи замислювалася колись над тим, що в твоєму житті взагалі не було романтики?" Йой, мені стало страшно від такого імпульсу думки, адже до таких висновків  ще не доходила. Я подивилася у вікно, побачила темряву. Закрила очі, але картина не змінилися - чорний квадрат Малевича. Від цієї мислІ не можна було втекти, бо стіни ночі були надто вузькими. І я погодилася. Так, романтика і я - це якісь несумісні речі. Мені ніколи не писали листи, не призн ачали побачень, не казали сентиментів. А я тим паче ніколи не поринала у вир патетичних емоцій. Раніше я цього боялася, тепер просто не хочу. Мене дратують парочки, що сидять на лавці й демонструють всім, як вони один одного люблять. Вважаю, що стосунки - це не якесь шоу чи розвага, це щось сакральне, віддалене від чужих поглядів. Я скептична до чоловіків, шо в руках несуть примітівні букетики з троянд (ніби на світі нема інших квітів, чесне слово). Але це все чисто суб'єктивні розмисли. Нікого не хочу образити.

Інколи не можу навіть визначитися: чи це заздрість, чи гордість, чи звичка, що закам'яніла від адаптації до закономірностей, чи от просто такою народилася, яка не любить того, що люблять всі.

Будь-які стосунки приречені на банальність, а це сумно якось. Якщо фемінізм - самотерапія, романтика викликає відразу, то де ж та золота середина? 

Те, з чим ми не стикаємося безпосередньо, є для нас чимось дивним, незрозумілим, далеким. Але романтичні штучки - це надто солодко, надто приторно. Ви не знаходите? Інше діло - це сюрреалізм в стосунках. Що воно таке - це вже тема для іншої історії.

...Я заснула, за звичкою, обнявши ковдру. Напевно, з моїх дурних думок ще довго сміялися Вищі матерії. Чула сміх і мрійливо посміхалася тому, що десь за гранями бажаного...