14. 10. 11

Тривіальне

Люди страдали бы гораздо меньше,если бы не развивали в себе так усердно силу воображения,не припоминали бы без конца прошедшие неприятности,а жили бы безобидным настоящим

Цей епіграф виражає усе те, що зараз в мені... Холодні тривіальні днини. Кажуть, що не буде бабиного літа. Хай кажуть. Мені набридло паритися над розшифровками чужих поведінок, набридли мовчазні зали бібліотек і вицвівші вулиці. Якщо лейтмотивом тієї осені були "крилані", то цієї "американські гірки настрою". Вимагати багато - це все одно, що плавати в космосі без скафандра - важко. Поглинаюсь в обов'язки. Сумно бути одною, дратує, коли від мене інші щось хочуть. Оксюморон якийсь. Переслідують примітивні думки, типу удалитися з контакту, закинути блог, змінити імідж, зробити нарешті хоча б щось ефективне. В книжках між рядками, в порізаних фразах перехожих, в піснях, в снах одне і те, те, з чим я борюся, але не можу перемогти... А попереду зима. Ум..файна перспективка.

...Ти плигаєш калюжами, вдихаючи чуже повітря, заангажоване чужими контекстами. Твої долоні в рукавичках, але їм боляче від сумного холоду. Насолодливо мацаєш чужі колінця - фетишована розвага. Думаєш про смачні тіла, згадуєш кактусів, море, хочеш морозива, презирливо згадуєш своїх "персонів нон грат", плюєш на морфологічні занудства, навіть місцями починаєш собі чомусь подобатися, адаптуєшся до нецікавого зимового взуття. Живеш. Бо так, мабуть, і треба...