12. 10. 11

Нуль
На одинці... В певних піснях ми знаходимо себе. Зараз слухаю Бумбокс, джаз, блюз і розумію очевидні речі. Холодно, сумно. Здалася. Навчилася присікати свою шалену абстракцію, але від цього не стає краще. Хоча... Я ж завжди гіперболізую, надаю незначним елементам великої ваги, в цьому вся проблема. Усе проходить повз, так, наче мене нема. Перспектива холоду і самотинності на увесь місяць трохи лякає, десь на клаптиках душі ще затаїлися крилані відносної надії, але я і їх ігнорую. Рештки тепла я випила з вчорашнім вином, теплим, терамарівським, під розповіді любімої Куітки... Сезон дригунців, парасоль і калюж відкрито. Трошки хочеться плакати, але не буду. Незрозумілі закони плетіння словес, ієрархії і неадекват людських характерів. Я від цього стомилася. Хочеться приємно заритися в чиєсь тепле тіло. Це не тактильний голод, це маленька потреба в щирому і справжньому... Палають вогники доль, гуде ноут, розмовляють стіни. На одинці серед мільйонів, але ж мільйони складаються з нулів. Зірооо... Холод спускає на землю, ненавчені плавати й літати не вміють. Ми падаємо, щоб розбитися на мільйон шматочків, які є нулями для прагматиків і зорями для сюрреалістів.