05. 10. 11

Банальна осінь
Хто ми? Грішники, нещасливці, спостерігачі, жертви своїх почуттів. Життя дає нам ляпаси, а ми знову поступово відроджуємося в своїх палаючих надіях. І кожного разу на одні й ті ж граблі. Ейфоричні плани захлинають розум, люди, погляди, холод, найостаточніший з найостаточніших, що дає зрозуміти прямо протилежне. Бабине літо невчасно хвалиться м'якістю повітря. Наближення кульмінації одного сюжету, передбачувана розв'язка іншого. Вся проблема у тому, що ми не слідкуємо за своїми рефлексивними порухами. Обережність. Поринути в паперову зайнятість, динаміку обов'язку. Світло завжди нагадує про самотність. Холод, новий погляд, осінь. Інколи обставини випереджають нас, керують нами, ображають і обламують. Змішане враження. Легка втома від вчорашньої ночі. Хто б міг подумати, що сьогоднішній день видасть такий трюк. Апосіопеза, в якій сконцентровано все те, про що не можна говорити, не можна зрозуміти, не можна показати. Банальна осінь, яка мовчить, а в цьому безголоссі стільки зламаних висот, стільки сонця, неба, дощів, сліз. Усе зрозуміло, бо закономірно. Від цього не втекти, не варто, пусте...Образи, обриси, майонез. Новий відлік. Новий місяць.