31.08.2012
Коли
автобус їхав набережною, де блискотіло холодною чистотою море, коли всі
вожаті в один голос почали згадувати, що з ними ставалося протягом двох
змін, коли Куіточка з якимось приватним сумом дивилася у вікно, а Саша
починав неестетично засинати, коли ми все швидше і швидше полишали
табір, я мовчки посміхалася, мене перепонювали слова, емоції, враження,
спомини, думки, люди, події, хвилі, піски, посмішки, доторки і все
разом. Я була трішки щаслива, що мені поталанило провести це літо саме в
цьому місці, а не деінде. Це було неймовірне літо життєвої школи. Мушля
залишилася там, де їй і місце - на морі. Людський фактор зробив своє.
Він підняв мене на одну сходинку і дав зрозуміти, що варто лише
спробувати, і справи підуть інакше. Ще є куди рости, і я буду рости, бо в
цьому суть мого життя.
Кожен
день прожитий в таборі "Маяк" - це окреме життя. З цього виходить, що я
прожила за це літо 44 життів. Нічого так, правда? Роль вожатої була
спочатку надзвичайно складною, а потім все ввійшло в звичну колію.
Працювати з шаленими підлітками - справа важка, але й приємна водночас.
Діти розумні, вони все бачать і розуміють. Дякую їм за підказки. Я
багато чого в них навчилася. Дякую й Куітці за уроки, які вона мені
несла своїм прикладом. Це для мене було важливо і необхідно.
З
посмішкою згадуються наші нічні посиденьки на балкончику, де ми
естетично насолоджувалися пивом і кефіром, запихалися булочками і ржали
до нестримності, що вожатим з інших корпусів чулося аж; шалені купання
на третій зміні;обливання водою один одного, спостерігання за заходами
сонця, напруженим режимом; походом в клуб під час жахливої бурі, коли
небо обплітає блискавками, а ти до нитки мокра і холодна;сумую за
всевожатською нічною втечею через другий поверх на зв'язаних простинях,
за холодними, але веселими посиденьками на морі, за релаксами під час
вихідних на дикому пляжі, за "місією" з лоточком в їдальні, за приєним
фліртом з плавруками, за надзвичайно прекрасним зоряним небом, за
фітпіпільцями і тролятами, і окремо за кожним, за піснями під Сашину
гітару в тиху ніч на матрасах іншого балкончика, за вічним хаосом і
непередбачуваністю, за Сашою, нашим хорошим мішкою, якого ми любимо
чіпати і трішки мучити. Вперше бачу такого доброго і правильного хлопця.
Шкода, що ми трошки його зіпсували, але то нічого, треба ж колись
починати. Саша став частинкою нас, а то є добре...
Скільки ж всього гарного було!
Фішки літа:
пуська-пуська-пуська
Естетична, це неестетично!
ррррррррррррр*
"носа-носа..."
"паварішькі, паварішькі..."
Баклажанчик, ти такий чорний, шо аж синій.
Гаааайочка:)
Даша Ши
нормааааально! нормааааально!
тролі: бда-бда-бда!
"тіля-ля-тіля-ля-тіля-ля-лох"
жіночки!
трошки грубенька
Що сказати? Літо пройшло недарма. Думаю, для всіх воно було по-своєму ем... естетичним і особливим. Дякую всім, хто провів його разом зі мною.
Скоро осінь, ну й нехай, адже це літо буде цвісти в мені спогадами ще дуже довго...
Літо вислизає з долонь. Все поволі залишається на дні випитої бляшанки
подій. Ламаю шоколадку на гострі кути: солодко. Далекі вогні кораблів,
вітер з морським відтінком. На балкончику, закутана в простирадло, я
залишилася одна: перетравлюю абсолютно пустий вихідний день. Як же я не
хочу додому. Маяк - найатмосферніше місце в моєму житті. Таке враження,
що завтра вже від'їзд, хоча ще цілий тиждень в запасі. Мабуть, в моєму
вікні лише світло. Маяк ненав'язливо б'є в очі. Хочеться чомусь плакати,
але не плачеться. Добре і водночас сумно, тепло і трохи холодно,
затишно і разом з тим самотньо. Вічні антитези. Відчуття "недо" і якась
маленька краплинка досвіду, яка безперечно є, але яку я обов'язково
відчую згодом. Що робити, коли бажання, які ми загадали, як падає зірка,
не збуваються? Мабуть, вигадувати нові.
14.07.2012
Море і море, і море, і діти, і нечитаюча книга в руках, і майже
крісло-качалка, і невпевнена впевненість, мінімум високого, максимум
справжнього, навчання на власних помилках, довгі дні.
Адаптація-акліматизація.
Зникаю на літо. Осінню зустрінемось.
Немає коментарів:
Дописати коментар