19. 08. 11

Потім буде потім

Коли переслідують невгамовні невдачі, тоді перестаєш вірити в щось хороше. Прострація... Навколо гамір, а всередині пустка...

... Вона підійшла невідчутно. Зупинилася, поглянула мені в очі, повернула морду і пішла далі. Її силует із грацією проламувався через пелену променів призахідного сонця. Я вперше невідчула страху перед цією непередбачуваною істотою. В її очахбув спокій, в моїх довіра. Ми, напевно, зрозуміли один одного. Я про себе відмітила, що ця Дана гарна собака. Красива тварина красивих господарів, що живуть у прозоро му наметі. Гарно.

Сиджу у позі Будди, дивлюся на розплющену білизну стомленого за день сонця. Красиво, коли замість людей чорні силуети. Вони щасливі, скрізь флюїди їхньої безтурботної радості.

Поблизу мінімум зайвих фізіономій, і це мені подобається. Кричу мовчки, скажено хочу повернути щось назад? Втратилася у пошуках ідеальних пропорцій естетики. Безглузді шукання... Теплий, приємний бриз і порція персикового заходу сонця. Не побоюсь повторити давно складену фразу: усе минає, залишаються лише спогади. Так і є.

Сьогодні я спечена стомлена будда, яка чомусь одразу забуває неприємні моменти, яка намагається об'єктивом пам'яті заісторичнити красу, яка ненавидить себе, витрішкуватих бовдурів, боїться своїх мрій, любить дельфінів і небо.

***

На небі ієрогліфи, в руках пісок, чорні фігури наближаються і перетворюються на людей. Тут гарні заходи сонця і завжди різні. Тут все набуває іншого, а точніше свого значення. Тут свій ритм, свої запахи, символіка. Душать спогади і виступають сльози. Хто сказав, що мрії у невдах не збуваються? Здійснюються, тільки навпаки. Ієрогліфи ніби завмерли, очікують, щоб я розшифрувала їх загадкову суть. Горизонтальні хмарини проштрикнули сонце, але скоро воно знову випливе, щоб розплющитись об горизонт. Така вже його доля, повторюватися у різних проявах. Ні, все таки я неадаптована до справжнього життя. Теплична рослинка, яка сама себе поливає метафоричністю вигадок. 
Вже скільки разів забороняла собі намріювати захмарні сюжети, нічогісінько не виходить. Проти себе не попреш. Гарно тут! Головне зараз, потім буде потім... Дихає степ, крутить хвилями море. Чого я хочу? Тепла, справжнього тепла. Чому ж мені його ніхто не дає?